Котра година, Юрію Віталійовичу?

Ви будете сміятися, але наш Президент з корупцією став боротися… Ні, я серйозно. —  Вчора мені на електронну пошту надійшов розісланий Службою безпеки України лист з «Планом роботи Міжвідомчої робочої групи з питань протидії корупції» та телефоном відповідального працівника СБУ тов. Кузьменка, який прохає «надіслати свої пропозиції до плану, а також визначитися, до яких заходів може долучитися ваша організація».

Я, звісно, завжди підозрював, що Арбітр Нації з тією корупцією бореться повсякчасно — як по перших хвилинах своєї інавгурації боротьбу розпочав, так досі зупинитися не може. Причому, спочатку Гарант самотужки парився, гідру корупції в Україні викорінюючи. Потім – на пару з секретарем своїм Балогою (людина кришталевої чесності, скажу я вам – все життя бідує на самісіньку зарплатню, сам не краде й іншим не дає). А з 17 квітня 2008 року вони вже чотирьох воюють – на виконання Указу Президент про створення «Міжвідомчої робочої групи з питань протидії корупції», яку очолив тандем з двох співголів – достославного Генпрокурора Олександра Медведька й не менш високоповажного тимчасово виконуючого обов’язки СБУ Валентина Наливайченка. Тож тепер головний антикорупційний орган держави трохи нагадує російський герб. Шкода, лишень, що Президент обмежився лише цими двома достойниками й не призначив третім співголовою, наприклад, міністра внутрішніх справ Юрія Луценка або керівницю Печерського райсуду Інну Отрош, яка свого часу притягла Луценка до відповідальності за вчинене ним корупційне правопорушення. Тоді б колективний портрет головних антикорупціонерів виглядав би більш гармонійним, а сама та робоча група нагадувала б вже не двоглавого орла, а, радше, Змія-Горинича.

Так от, читаю оце я план роботи Міжвідомчої робочої групи й радуюся. Судіть самі. Ось, наприклад, пункт 1.5: «Із залученням науково-дослідних установ, громадських та міжнародних організацій здійснити аналіз законодавства України та визначити необхідність розробки нових та внесення змін до чинних нормативно-правових актів з метою створення в державі дієвого правового антикорупційного поля (визначення відповідного понятійного апарату; наукове обґрунтування критеріїв розмежування видів юридичної відповідальності за корупційні діяння; вироблення системи превентивних антикорупційних заходів тощо)». Ну, тут я чи навряд зможу допомогти керівництву СБУ забезпечити Президента «відповідним понятійним апаратом», «науковим обґрунтуванням критеріїв» та «визначенням необхідності розробки». Для цього в Ющенка рейдер Пукшин є. І контрабандист Балога. Хай забезпечують.

Ага, ще пункт непоганий, 2.5: «Надати методичну допомогу суддям місцевих та апеляційних судів щодо практики розгляду справ із ознаками корупційних діянь». Ось, чого, виявляється, не вистачає українським суддям – методичної допомоги. Ні, у цій шляхетній справі тов. Кузьменко з СБУ розраховувати на мене також не може. Най сам допомагає. Методично.  

Або п. 3.6: «З метою формування у населення нетерпимості щодо проявів корупції підготувати пропозиції щодо впровадження комплексу заходів (семінари, круглі столи, лекції тощо), спрямованих на поширення на постійній основі антикорупційних знань, у тому числі у навчальних закладах». Конгеніально… От тільки не виключений варіант, що як тільки в населення сформується нетерпимість до проявів корупції, то Ющенко з Балогою будуть висіти на ліхтарях поруч з Секретаріатом Президента. Тож з цим пунктом бажано поакуратніше…

А ось ще один витвір чиновницького інтелекту, п. 2.15:  «Ініціювати перед керівництвом держави виділення додаткових бюджетних коштів на забезпечення діяльності підрозділів по боротьбі з корупцією, а також введення високих ставок страхування життя працівників вказаних підрозділів та соціальних гарантій для них».  Так, так. І молоко за шкідливі умови праці.
 
Але найбільше сподобався мені п. 3.9: «З урахуванням міжнародного досвіду із залученням громадських організацій вивчити питання щодо запровадження механізму заохочення осіб за надання об’єктивної інформації про факти корупції». О, це якраз для мене. Тут я, мабуть, зможу трохи допомогти. Тож спеціально для тов. Кузьменка та його шефа Наливайченка залюбки надаю об’єктивну інформацію про факти корупції. Причому – абсолютно безплатно.
Завбачлива трійця

Потуги колективного розуму Міжвідомчої робочої групи вражають, бентежать і веселять одночасно. Судіть самі: пунктом 1.7 плану роботи передбачено «Прискорити доопрацювання проекту Закону України «Про державний фінансовий контроль за декларуванням доходів і їх витрачанням особами, уповноваженими на виконання функцій держави, членами їх сімей та близькими родичами» та внесення його Президентом України як позачергового на розгляд Верховної Ради України».

Тобто зараз державні службовці та інші особи, уповноважені на виконання функцій держави, щороку складають лише одну фількіну грамоту – декларацію про доходи. Але зовсім скоро тих грамот стане дві, бо папір почнуть переводити ще й на декларацію про видатки.

Хто-хто, а співголова Міжвідомчої робочої групи пан Медведько достеменно уявляє собі сміховинність отих декларацій.  Хоча б тому, що відповідно до ч.3 ст. 6 чинного нині Закону України «Про боротьбу з корупцією»: «Відомості про доходи, цінні папери, нерухоме та цінне  рухоме майно і вклади у  банках  посадових  осіб,  зазначених  у  частині першій статті 9 Закону України «Про державну  службу»,  та  членів їх сімей  підлягають  щорічній  публікації  в  офіційних  виданнях державних органів України». А відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про державну службу», до посадових осіб, які зобов’язані щороку оприлюднювати свої декларації про доходи, належать:
— Президент  України, 
— Голова  Верховної  Ради України  та  його  заступники, 
— голови постійних комісій Верховної Ради  України  та  їх  заступники,
— народні  депутати  України,
— Прем’єр-міністр   України,
— члени  Кабінету  Міністрів  України,
— Голова та члени Конституційного Суду України, 
— Голова  та  судді Верховного  Суду України,
— Голова та суддів вищого спеціалізованого суду  України, 
— Генеральний прокурор України та його заступники.
 
Чи, може, хтось колись бачив опубліковану у офіційних виданнях декларацію про доходи співголови Міжвідомчої робочої групи Медведька та його славних заступників?

А може комусь попадався примірник «Урядового кур’єра» з декларацією про доходи суддів Верховного Суду? Чи народних депутатів? Чи голови Вищого господарського суду України або суддів Вищого адміністративного суду?

Щоправда, час від часу своїми деклараціями бавлять народ Президент, Прем’єр-міністр і члени Кабінету Міністрів України, оповідаючи на шпальтах друкованого офіціозу про свої жалюгідні статки. Втім, у нинішньому складі Кабміну знайшлася трійка міністрів, які вирішили, що вони не гірші від Генпрокурора й також не зобов’язані виконувати вимоги Закону України «Про боротьбу з корупцією». Це – міністр транспорту і зв’язку Йосип Вінський, міністр культури й туризму Василь Вовкун і міністр аграрної політики Юрій Мельник. Ця трійця відмовилася надавати в офіційні видання свої декларації про доходи, бо достеменно знають, що доки Генеральною прокуратурою буде керувати Медведько, а Службою безпеки України – Наливайченко, пустопорожня балаканина про боротьбу з корупцією загрожує їм не більше, ніж «методична допомога суддям місцевих та апеляційних судів щодо практики розгляду справ із ознаками корупційних діянь».

Втім, не можна не зазначити, що Вінський, Вовкун і Мельник, відмовляючися надати свої декларації про доходи для оприлюднення, вчинили досить завбачливо. На відміну від свого колеги – міністра внутрішніх справ Юрія Луценка – який настільки захопився обіцянками очистити Київ від корупції, що при заповненні декларації призабув одну пікантну подробицю своєї біографії.

Тік-так, тік-так…

Звісно, нічого цікавого в деклараціях Вінського, Вовкуна, Мельника, не кажучи вже про Луценка, не має – українські урядовці, як відомо, окрім зарплатні, копійчаних виплат по акціях й загадкової «матеріальної допомоги» ніяких інших доходів не одержують. А живуть виключно на статки своїх дружин, які – так повелося – всі поспіль є бізнес-леді й крутять шаленими грошима. Одним словом, альфонси. Юрій Віталійович також не виняток, і за весь 2007 рік він заробив лише 1396 (одну тисячу триста дев’яносто шість) гривень, повністю перебуваючи на утриманні своєї кмітливої половини. А судячи з того, що на рахунках Луценка в банках лежить лише 1 (одна) гривня, нескладно зробити висновок, що дружина міністра є дбайливою господинею, яка не балує свого чоловіка кишеньковими грошима й видає йому кошти лише на обід у міністерській їдальні. Мабуть, саме тому, заповнюючи декларацію, Юрій Віталійович у доходній частині помилився, як мінімум, на 12 тисяч євро, і не зазначив коштовний подарунок, з яким його в серпні 2007 року на черговому мітингу відловив фотокореспондент Інтернет-видання «Цензор.нет». Бо все однаково грошей на сплату податків у нього не має, а дружина не дає.

Годинник, сфотографований на руці Луценка, ледь не спричинив скандал. Оскільки цей шедевр фірми «Брегет», виготовлений з 18-ти каратного білого золота, належить до унікальної партії, випущеної в кількості 300 примірників на честь 300-річчя Петербурга. Хронометр з цієї партії із заводським номером 1 переданий на зберігання в Ермітаж, а інші 299 екземплярів розійшлися серед вищого керівництва Російської Федерації й депутатів тамтешнього парламенту.

Зрозуміло, що злі язики негайно пустили поголос, начебто годинник Юрію Віталійовичу був подарований його московськими хазяями – керівниками так званої «Лужниківської групи» Бабаковим і Воєводиним, які утримують луценківський проект «Народна самооборона» і прикупили майбутнього міністра ще в 2003 році – разом з кількома українськими Обленерго. Більш того, недоброзичливці розперезалися настільки, що навіть зробили припущення, що годинник цей Юрій Віталійович отримав на подяку за переслідування третього батька-засновника «Лужниківської групи» Макса Курочкіна, який розлаявся зі своїм колишнім партнером Воєводиним і спочив у Бозі від кулі снайпера у дворі Святошинського райсуду Києва після двох років кримінального переслідування з боку МВС України.

Втім, «польовий командир Майдану» негайно спростував плітки й 17 серпня 2007 року через УНІАН устами свого прес-секретаря Інни Кисіль запевнив громадськість, що годинник «Брегет» вартістю 12 тисяч євро йому дійсно подарували. Але не якісь там кримінальні шавки, а міністр внутрішніх справ Росії Рашид Нургалієв.

З такої нагоди автору цих рядків довелося зателефонувати в протокольний відділ МВС Росії, щоби пересвідчитися в тому, у чому, власне, сумніву й не було: під час зустрічей міністрів внутрішніх справ один одному даруються виключно сувеніри вартістю не більше 150 доларів США, при цьому на взаємній основі, через що протокольні служби завжди попередньо узгоджують між собою вартість подарунків з тим, щоби вони були рівнозначними. Ясно, що ніяких сувенірів ціною в 12 тисяч євро ані Нургалієв Луценкові, ані Луценко Нургалієву ніколи не дарували.

Але щоби поставити остаточну крапку в цій історії, автор скористався тим фактом своєї біографії, що в нього з Нургалієвим є спільний знайомий. Довелося попрохати приятеля, щоби той у домашній обстановці поцікавився в міністра внутрішніх справ Росії, чи не дарував той Луценкові коштовного годинника… Можна лише уявити настрій Рашида Нургалієва, коли він довідався, що балабон і пройдисвіт Луценко прикривається його прізвищем, розповідаючи про джерело походження своїх «котлів».

Але Господь з ними, і Нургалієвим, і Бабаковим. Цікавинка полягає в іншому: якщо Луценко запевняє, що годинник «Брегет» був йому подарований, то, відповідно до ст. 4 п. 4.2.3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», вартість подарунка він мав включити до загального оподатковуваного доходу за 2007 рік і відобразити в декларації, сплативши з цієї суми податок. Якби дружина йому годинник подарувала, Юрій Віталійович міг би бігати з ним по мітингах безперешкодно. А якщо Бабаков, Воєводін чи Нургалієв – треба заповнювати декларацію. Отакої.

Більш того, якщо Луценко й далі брехатиме, що коштовність він отримав у дар як міністр внутрішніх справ України від міністра внутрішніх справ Росії, то, відповідно до Закону України «Про боротьбу з корупцією», цей годинник підлягає вилученню, за рішенням суду на підставі подання прокурора, у доход держави. Якщо Луценко призабув назву цієї держави, нагадуємо – Україна. 

Втім, останнім часом «польовий командир» з’являється на людях з іншим годинником – хронометром «Maurice Lcroix» вартістю якихось там 6 тисяч доларів США. Годі й казати, що й це чудо мистецтва не знайшло свого відображення в податковій декларації Луценка, хоча Юрій Віталійович і запевняє, що це – також подарунок. На цей раз – від міністра внутрішніх справ Грузії. Сподіваємося, що хоча б черевики по 500 доларів й костюми по 3 тисяч доларів міністр придбаває на кошти дружини, а не клянчить через протокольний відділ МВС України в закордонних колег.

Також сподіваємося, що співголова Міжвідомчої робочої групи з питань протидії корупції пан Наливайченко, прочитавши цей матеріал, негайно звернеться до іншого співголови Міжвідомчої робочої групи пана Медведька з проханням негайно внести в Печерський райсуд Києва подання про вилучення в міністра Луценка не задекларованих подарунків. А може, навіть, направить офіційний запит до міністрів внутрішніх справ Росії та Грузії на предмет чи не дарували вони, часом, ще чогось українському міністру, окрім годинників. Квартиру на Старонаводницькій вулиці в Києві, наприклад. Чи вертольоти для поїздки дружини Луценка в Крим. А відповідальний працівник СБУ тов. Кузьменко надішле нам подяку «за надання об’єктивної інформації про факти корупції». Чи, навіть, премію якусь випише. Або – ще краще – повідомить громадськість, що розчулений Наливайченко наказав припинити незаконне прослуховування мого мобільного телефону… Хоча, ні. Хай слухає. Може, порозумнішає.

Володимир Бойко, спеціально для ОРД