Ноу-хау Литинской исправительной колонии №№

Із
зрозумілих причин, я не зможу назвати свою фамілію, але скажу, що у
Літинській Виправній Колонії №123 нині відбуває покарання мій брат.
Сподіваюсь мого листа –відгук буде надруковано, бо мовчати не можна.
Люди які відбувають покарання повинні бути захищенні від свавілля
чиновників у пагонах і лямпасах. Під час побачення із братом він мені
непомітно передав записку у якій розповів, що у них практикується
катування засуджених із приниженням їх честі та гідності. Їх
заставляють їсти нечистоти із вигрібної ями туалета.
Один із
в’язнів Ігор Романенко, який був ініціатором скарги – звернення до
координатора Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана, був
таємно переведений «на виховання» до Виправної Колонії 114 Могилів –
Подільського району і смертельно закатований. Йому на голову надівали
противогаз, перекривали кисень і коли той почав задихатись і втрачати
свідомість то у трубку пускали ці нелюди цигарковий дим. Внаслідок
цього у нього виникла гостра –серцева-коронарна недостатність і він
помер у страшних муках 12 лютого о 23 годині.
Цікаве в тій історії те, що комісія з представників прокуратури та
уповноваженого Верховної ради з прав людини, яка перебувала з
перевіркою у Літинській колонії і начебто зустрічалась із Романенко
Ігорем, насправді, то був не він. Уже мертве тіло Романенка, коли
комісія поїхала, вночі знову було привезено із Могилів – Подільської
колонії 114 назад до Літинської і поміщено до медичної частини, де
фельдшер константував смерть буцім-то від «серцевої недостаточності». А
те, що він був побити ніхто навіть не звернув уваги. Коли брат
перебував у Вінницькій тюрмі і очікував розпреділення до колонії, то
він своїй матері сказав, аби лише не відправили відбувати покарання до
колонії 114 Могилів – Подільського району, начальник Лисенко якої
влаштовує над засудженими набагато ізощренні методи катування ніж їсти
нечистоти та опускати людей у яму із людськими відходами. Як страшилку
розповідають, що один в’язень не витримав знущання начальника колонії
114 і стрибнув на колючий провід по якому було пущено струм. Тоді цю
смерть скрили. Щоб його не перевели до колонії 114 моя мати вимушена
була дати декому гроші. Прошу надрукувати мого листа. Громада повинна
знати, що насправді відбувається за колючим дротом. З щирою повагою
Наталка М., ваша постійна доброзичлива читачка.