Що не кажіть, панове, а під щасливою зіркою народився виконуючий обов’язки Голови СБУ Валентин Наливайченко. Не встиг він поскаржитися начальнику київської міліції на пропажу свого гаманця в роздягальні басейну, як стражі закону іменем тарабарського короля вже грюкали в двері фітнес-центру. Ще два дні напруженої роботи міліцейським мозком – і за фактом крадіжки порушена кримінальна справа. Ось що значить прихильність Віталія Яреми до проблем пересічного громадянина України Наливайченка.
Мабуть, за гріхи свої батьків, автор цих рядків не був ощасливлений знанням мобільного телефону Віталія Григоровича. А якби й знав, то, напевно, не став би телефонувати, як пересічний громадянин Наливайченко. Бо каже ж Президент, що закон один для всіх. У смислі – для Бойка й таких як він. Тобто, для Бойка – закон, для Наливайченка – мобільний телефон. Тому й не довелося пану Наливайченку з десяток разів їздити в Головне Управління МВС у м.Києві, приводити очевидців злочину, надавати документи на доказ того, що гаманець належить дійсно йому, писати розлогі пояснення, встановлювати особи зловмисників і роздобувати для міліціонерів їхні установочні дані.
Втім, за перебігом трьох місяців з дня подачі заяви цей спектакль на тему верховенства права набрид вже й мені. 18 лютого 2008 року я таки трохи зловжив службовим становищем і звернувся до Віталія Яреми з проханням дати, нарешті, відповідь на мою заяву. Щоправда, мене виправдовує те, що Віталій Григорович сам підійшов до мене й поцікавився справами в холі актового залу МВС перед вже знаменитою міжвідомчою нарадою за участю перших осіб держави, де Голова Верховної Ради плакався всій країні на середній палець підполковника Кожі. Скориставшись нагодою, я проінформував начальника УМВС України в м.Києві про свої митарства й попрохав лише одне – винести, нарешті, процесуальне рішення. Будь-яке. «Якщо, — пояснив я Яремі — в порушенні кримінальної справи за моєю заявою буде відмовлено, я, принаймні, зможу ту відмову оскаржити до суду. Але, погодьмося, не є нормальною ситуація, коли понад три місяці не приймається рішення за повідомленням про злочин».
Віталій Григорович поообіцяв взяти питання на особистий контроль і по завершенні наради негайно ознайомитися з матеріалами дослідчої перевірки. Але міліціонери щось роблять негайно, як відомо, лише в трьох випадках – при ловлі блох, траханні чужих дружин і у випадку втрати гаманця виконуючим обов’язки Голови СБУ. Віталій Григорович – не виняток. Тому через тиждень, 25 лютого 2008 року, я був вимушений звернутися до нього вже письмово. Ось витяг з мого звернення, як було здано в канцелярію міліцейського Главку:
«Попри очевидний склад злочину до цього дня процесуального рішення по моїй заяві не прийнято. Зокрема керівництво Слідчого управління ГУМВС України в м.Києві повернуло матеріали дослідчої перевірки до Управління ДСБЕЗ ГУМВС України в м.Києві з вказівками опитати Б.Пенчука, Є.Золотарьова, А.Юсова та видавця С.Пантюка, а також провести дослідження на автентичність моїх публікацій, вміщених у книжці, у порівнянні з тими, що були раніше надруковані в ЗМІ.
Вважаю, що таким чином керівництво Слідчого управління ГУМВС України в м.Києві лише безпідставно гальмує прийняття процесуального рішення за моєю заявою. Оскільки Б.Пенчук, Є.Золотарьов, А.Юсов та С.Пантюк раніше неодноразово запрошувалися до ГУМВС України в м.Києві, але вони відмовилися спілкуватися з працівниками міліції. Здійснення примусового приводу громадян під час дослідчої перевірки не передбачено чинним законодавством, тож допитати вказаних осіб можна буде лише після порушення кримінальної справи.
Що стосується «дослідження на автентичність», то ніякої потреби в ньому не має, позаяк в книжці «Донецька мафія. Перезавантаження» під кожною моєю статтею вказано моє прізвище та посилання на той засіб масової інформації, з якого передрукована стаття. До того ж книжка проілюстрована фотографіями моєї особи, які Б.Пенчук невідомо де взяв. Що ж стосується ЗМІ, з яких були здійснені передруки, то вони надали до ГУМВС України в м.Києві довідки, що вміщені в книжці тексти ідентичні тим, які друкувалися мною раніше, і що ці ЗМІ згоди на передрук не давали.
Шановний Віталію Григоровичу!
Враховуючи суспільну значущість обставин порушення Б.Пенчуком моїх авторських прав, прошу Ваш взяти перебіг перевірки моєї заяви щодо Б.Пенчука на особистий контроль. Звертаю Вашу увагу також на те, що суттєве зволікання з перевіркою моєї заяви порушує не тільки настанови ст.97 КПК України, але й мої права та охоронювані законом інтереси. Оскільки до сьогодні відсутнє процесуальне рішення за моєю заявою і я навіть не маю змоги оскаржити таке рішення у випадку відмови в порушенні кримінальної справи».
Надіслати письмову заяву керівникові київської міліції мене спонукав репортаж з «Газети по-українськи» за 22 лютого 2008 року. У той час, як підлеглі Яреми безуспішно намагалися розшукати крадіїв моєї інтелектуальної власності, це абсолютно випадково вдалося зробити кореспондентові цього видання. Цитуємо статтю:
«Раніше Михайло Бродський, 48 років, спілкувався з гостями й журналістами за столиком у своєму кафе «Калина» на вул. Московській, неподалік від станції метро Арсенальна. Нині тут ремонт. Вікна заклеєні написами про те, що торти можна замовити за телефоном. Зустрічі перенесені на другий поверх будинку.
На сходах теж працюють ремонтники — усе заляпане шпаклівкою, але в офісі чисто і багато відвідувачів. У одній із кімнат сидять колишні «пористи» Євген Золотарьов та Андрій Юсов. Тепер вони — члени політради Партії вільних демократів, якою керує Бродський. Поруч — Борис Пенчук, завдяки свідченням якого 2005 року до СІЗО потрапив «регіонал» Борис Колесніков. Кілька чоловіків чекають перед кабінетом Бродського. Обговорюють бізнес-плани.
— 700 тысяч экономии каждый месяц! — тихо розповідає один.
За годину з’являється Бродський. До нього одразу шикується черга. Доки він розмовляє, кореспондент «ГПУ» заходить у його кабінет. Там переважають кавово-коричневі кольори. Старі меблі, книжки, антикварні годинники. Над робочим столом — гобелен із зображенням Наполеона. Михайло Юрійович заходить, сідає за стіл і вмикає комп’ютер».
Мабуть, «700 тисяч економії кожного місяця» є вагомим аргументом і для начальника київської міліції, тож відповідь на своє звернення до Яреми я очікую досі.
І тому я замислив чергову капость – звернутися до суду з заявою про визнання Бродського, Пенчука, Золотарьова, Юсова та Пантюка безвісти відсутніми. А в якості свідка запросити пана Ярему. Бо, погодьмося, якщо він не може розшукати кількох пройдисвітів, то які ще потрібні докази?
Для того, щоби суд виніс таке рішення, необхідно довести відсутність особи впродовж 6 місяців. Рахуємо: з заявою про порушення кримінальної справи я звернувся 9 листопада 2007 року, отже 10 травня 2008 року вже можна йти до суду. А якщо Ярема проволинить мою заяву впродовж 3 років, то Бродського й всю його шайку можна в судовому порядку оголосити померлими та анулювати їхні паспорти.
Тільки я розмріявся про можливість такого карамболю, як 28 лютого 2008 року доля, нарешті, змилосердилася й наді мною. Ні, не треба думати, що Віталій Григорович поцікавився в своїх підлеглих причинами брутального порушення настанов статті 97 КПК України. Боже збав – я ж не Наливайченко. Просто того дня раптом знайшлися Золотарьов, Юсов і Пантюк, які оприлюднили адресу отого самого видавництва, де друкувалася книжка «Донецька мафія. Перезавантаження» з вкрадених матеріалів. А було так.
Як ми й передбачали, Пенчук таки дострибався до кримінальної справи. У смислі – до висунення йому обвинувачення за завідомо неправдиві свідчення щодо Колесникова. Бо хоча Бродський і Балога гарантували Пенчукові недоторканність в обмін на мальовничі розповіді про підступність Луценка, Колесников йому нічого не обіцяв і нічого не гарантував. А якщо за покаянний виступ Пенчука він кому й заплатив, то аж ніяк не самому Пенчуку. Правда, Михайле Юрійовичу?
Якщо обвинувачення висунуто, то з цього моменту починається перебіг двомісячного строку, впродовж якого слідство по кримінальній справі має бути завершено. Після чого справа направляється до суду. Слідчому з особливо важливих справ Генеральної прокуратури Андрію Курисю залишилися ще разочок допитати обвинуваченого Пенчука, і тоді вже можна буде сідати за складання обвинувального висновку. Але Пенчук знову став ховатися.
Взагалі-то подібні ігри можуть довести тільки до цугундера, тобто до зміни запобіжного заходу з підписки про невиїзд на тримання під вартою. Але Пенчук цього не розуміє, а Бродський очі йому розкривати не поспішає. Тож слідчий встановив, що Пенчук цілими днями пропадає в приміщенні «Видавництва Сергія Пантюка» і, для початку, виніс постанову про примусовий привід обвинуваченого, доручивши виконання приводу співробітникам ГУБОЗ МВС України.
Отримавши постанову слідчого, 28 лютого міліціонери відправилися за вказаною адресою – м.Київ, Тверський тупик, будинок 6/8, кв. 21. Виявилося, що офіс цього «вільнодемократичного» видавництва — суть двокімнатна квартира, забита контрафактними книжками, які охороняють по черзі Пенчук, Золотарьов, Юсов і ще один викормиш Бродського – такий собі Сергій Кисіль. Того дня чергував Золотарьов, який, щоправда, далі порога міліціонерів не пустив (але вони зайти й не намагалися, оскільки цікавилися виключно Пенчуком), одначе люб’язно роздав служивим книжки «Донецька мафія. Перезавантаження». Причому – безплатно. А також пояснив, що Пенчук, дійсно, тут був, але два дні тому зник і не подає ніяких звісток.
Міліціонери потопталися, розгорнулися та пішли, направивши в Генпрокуратуру рапорт про те, що виявити Пенчука за вказаною адресою та здійснити його привід не вдалося. Але член президії політради партії «Вільні демократи» Золотарьов доповів про візит міліціонерів Бродському й замість того, щоби сидіти мовчки, вже за годину став розсилати обурені прес-релізи. Мовляв, працівники ГУБОЗ увірвалися в офіс якоїсь там партії «ПОРА» (Золотарьов, Юсов і Пантюк вийшли з тієї партії й подалися до Бродського ще влітку 2007 року), влаштували незаконний обшук, зупинили видавничий процес, обнишпорили всі поліграфічні запаси й взагалі займаються переслідуванням провідних політиків. Я як прочитав заяву Золотарьова, ледь зі стільця не впав:
«Очевидно, что такие действия правоохранителей носят политический и неправомерный характер и связаны с аргументированной критикой, со стороны представителей «Поры», популистской деятельности Министра внутренних дел Юрия Луценко»,
схопив роздруківку цієї заяви – і в Головне Управління МВС у м.Києві. Залітаю до свого дізнавача й кладу заяву Золотарьова на стіл:
— Ось, полюбуйтеся, Ви четвертий місяць розшукати цього афериста не можете, а він прес-конференції влаштовує й про переслідування з боку міліції розповідає. Ану, мерщій, в Тверський тупик.
Оперуповноважений зітхнув, і став збиратися. А щоби він нікуди по дорозі не зник (хто-хто, а я міліцейську кмітливість знаю), я за тією адресою ще й фотографа відправив. Урешті-решт, зайвий свідок не завадить, особливо, якщо обслуга Бродського знову стане про «переслідування» та «обшук» верещати.
Але застати «вільних демократів» зненацька не вдалося. Загартовані в боях зі злочинним режимом активісти Михайла Юрійовича лише прочинили двері та послали працівника міліції подалі.
![dveri[1]](/images/dveri[1].jpg "Віталій Ярема: «Сам не вкради, а пройдисвітів Бродського захисти» - 3 1")
Втім, пригоди на цьому не закінчилися, оскільки впродовж кількох наступних днів мої знайомі бачили Пенчука в Сєвєродонецьку та в Києві – зіткнулися в метро. Тож є надія, що опитати його з приводу обставин крадіжки чужих статей таки вдасться – у камері Лук’янівського СІЗО. Тим більше, що його, як невиправного брехуна, зняли з реєстрації в центрі для осіб без постійного місця проживання, і тепер в слідчого Курися є всі підстави оголосити Пенчука в розшук.
Ну а доки Віталій Ярема думаю, чи варто мені відповідати, я також не сиджу, склавши руки. По-перше, рахую, скільки разів по 10 днів сплинуло з того моменту, як його підлеглі повинні були прийняти бодай якесь рішення по моїй заяві. По-друге, статтю ось написав. Дай, думаю, порадую Віталія Григоровича та подякую людині – як не за себе, то хоча б за Наливайченка.
Спасибі Вам, Віталію Григоровичу, за натхнення. Тепер я про Вас багато чого напишу.
Володимир Бойко, спеціально для «ОРД»
Початок статі http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52531.html
Продовження статті http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52536.html
