Усмотреть же во фразе "установленных очевидцев злодеяний батальона "Нахтигаль" следует подготовить для допроса работниками прокуратуры, о чём будут даны указания прокуратурой СССР" намёк на фабрикацию показаний мог человек с очччень большим воображением. По-видимому, оно у Въятровича есть. Хотя, что более вероятно, он попросту занялся своим привычным делом - скармливанием публике туфты собственного изготовления. И при этом в очередной раз "забыл" упомянуть, что помимо показаний Мельника и Шпиталя, существуют и другие свидетельства о зверствах "Нахтигалля" и оуновцев во Львове в июле 1941 года. Среди очевидцев - немцы, украинцы, поляки и конечно сами евреи. В т.ч. и те, которые имели "счастье" наблюдать, как Роман Шухевич лично решает вопросы "усунення займанцив" с украинской земли. Главное же, что Въятрович в порыве разоблачений "пропаганди радянської спецслужби" забыл упомянуть, а я не примену напомнить: вынесенный на основании этих якобы "сфабрикованных" свидетельств Приговор Верховного Суда ГДР в 1986 году был пересмотрен Федеральным судом ФРГ и Высшим Земельным Судом Мюнхена и признан полностью обоснованным. Но самое смешное впереди. В "повидомленни" о брифинге Въятровича на сайте СБУ слева от основного текста для солидности вывесили фотосканы полученных в Израиле материалов. При осмотре второго и третьего документа их внешний вид показался мне уж очень знакомым. дальше

Втім, категорично стверджувати, що автомобіль, за кермом якого, як стверджує Голова Верховної Ради, перебував саме він, є звичайним «контрабасом», ми не станемо. Оскільки фальшиві держзнаки використовують також для оздоблення автомобілів, що перебувають в угоні. Тож повідати правду може хіба сам Арсеній Петрович, позаяк перевірити номери двигуна й кузова цього автомобіля немає ніякої можливості, причому не тільки в журналістів, але й у працівників ДАІ. І це не дивно. Річ у тому, що міністр внутрішніх справ Луценко ще в 2006 році підписав інструкцію для ДАІ-шників, що передбачає «особливості взаємовідносин з народними депутатами України, суддями, працівниками органів прокуратури, які є учасниками дорожнього руху». У пункті 22.11.1. цієї інструкції сказано, що «не допускаються адміністративне затримання народного депутата України, особистий огляд, огляд транспортного засобу, що ним використовується». А використовувати народний обранець може все, що йому заманеться. дальше

Если пройти вдоль забора от решетки на расстояние приблизительно 50 метров в направлении к Русаковской набережной, которой заканчивается поле, то приблизительно в одном метре от вышеуказанного бетонного забора светлого цвета обнаружен лежащий на траве пистолет без маркировочных обозначений с накрученным на ствол приспособлением для бесшумной стрельбы. Это приспособление, рукоятка пистолета, тыльная часть магазина, скоба спускового крючка и спусковой крючок обмотаны матерчатой липкой лентой черного цвета. Курок во взведенном состоянии, кожух-затвор находится в частично взведенном состоянии, виден патрон, заткнувшийся в патронник. В магазине шесть патронов. На расстоянии 3 метров по прямой от указанного пистолета в направлении к Русаковской набережной обнаружен второй пистолет на расстоянии примерно 1 метр от того же бетонного забора. На втором пистолете есть маркировочное обозначение на правой стороне кожуха затвора «Байкал» (латинскими буквами). дальше

Уявімо ситуацію: 2003 рік, міжвідомча нарада за участю Президента України Леоніда Кучми, Генерального прокурора Геннадія Васильєва, Голови СБУ Ігоря Смешка, Голови Верховного Суду Василя Маляренка, міністра внутрішніх справ Миколи Білоконя й усіх членів колегії МВС. І ось на цю нараду Кучма приводить Голову Верховної ради Володимира Литвина з тим, щоби спікер парламенту під об’єктивами доброго десятка телекамер з провідних каналів розповів, як два дні тому, коли він, як приватна особа їхав у своїх особистих справах, і йому на дорозі якийсь Кожа показав чи начебто показав середній палець. І як він влаштував на Проспекті Перемоги погоню за тим Кожею … Уявили? – Отож. За часи Кучми нічого подібного й бути не могло, оскільки людей з нестійкою психікою до влади намагалися не допускати. Натомість всі прилюдні кроки керманичів минулого режиму ретельно продумувалися, а всілякі особисті конфлікти вирішувалися за закритими дверима й без розповідей про верховенство права. Бо перенесення таких конфліктів у публічну площину за умови повного державного беззаконня неминуче перетворювало б керівників держави на клоунів. дальше

За тамбуром при вході у вестибюль центрального будинку КДБ справа опріч столу на місці довгошийого прапорщика сидів капітан Вареник у своїй шапці-шоломі, який особисто виконував функції нічного чергового на центральному посту у зв’язку з проведенням тривоги. У руках він тримав журнал, за яким відзначав час прибуття кожного офіцера по тривозі. Краєм вуха капітан Вареник почув вигуки “Гайль фюрер!!! Зіґ гайль!!! Зіґ одер тод!!!”, що долинали знадвору через вузьку шпарину дверей, і здивовано чекав продовження, поправляючи шапку. Двері в приміщення прочинилися більше, і на порозі капітан Вареник побачив військового у формі есесівця. Судячи з його реґалій, есесівець був у досить високому званні. Помітивши збентеження на обличчі чергового, той есесівець, який стояв посередині, показав рукою на двері і промовив: - Es ist ein läppische Fahrer. Ich bin verstanden nicht, warum ruft er: „Heil Führer! Sieg heil! Sieg oder Tod!”. дальше