Подвиг прокурора
Перше грудня – це такий день, коли законослухняним громадянам України краще взагалі не виходити з дому. А якщо вже трапляється невідкладна потреба покинути родинне вогнище, то пересуватися по вулицях треба дрібними пробіжками, притискуючися до дерев і парканів, наче у випадку штормового попередження чи наближення торнадо. Втім, природні катаклізми тут ні до чого, оскільки стихійне лихо має виключно рукотворний характер. У цей десь своє професійне свято відзначає совість нації, її найчесніші та найсумлінніші люди – працівники органів прокуратури. І тому пересічний громадянин, якого доля не обласкала погонами державного радника юстиції, сильно ризикує потрапити під колеса якогось „Мерседеса” з п’яним прокурором за кермом.
Багато років поспіль у перший день зими автор цих рядків поздоровляє пегасів своєї Музи – генеральних і просто прокурорів, їхніх заступників, помічників, начальників відділів і управлінь, слідчих та інших богообранців, пойменованих у статті 56 Закону України „Про прокуратуру”. Одним словом — усіх своїх годувальників, що не дають журналістові вмерти з голоду, щоденно підкидаючи сюжети для статей, фейлетонів, памфлетів і навіть книжок. Тож, виконуючи свій журналістський обов’язок, розповімо читачеві про подвиг, який у жовтні 2004 року скоїв колишній прокурор Печерського району міста Києва Анатолій Григорович Василевський.
Про подвижництво цієї мужньої людини свого часу скупими рядками повідала Інтернет-сторінка очолюваної Віктором Ющенком партії (чи блоку, чи „народного союзу” – Віктор Андрійович і сам до пуття, напевно, не знає, що він очолює) „Наша Україна”. Допис називався „Нападників-міліціонерів з ЦВК перевезуть до Печерського райвідділу” і оповідалося в ньому про те, як Анатолій Григорович в ніч з 23 на 24 жовтня 2004 року особисто прибув до Центральної виборчої комісії, де безчинствували якісь молодики.
Країна якраз переживала чергові президентські вибори, на заслужений відпочинок мав піти Леонід Кучма, а за диктаторське крісло змагалися не менш достойні претенденти – два Віктори, головна різниця між якими полягала в тому, що Віктор Янукович вже встиг відбути покарання за вчинені злочини, а Віктор Ющенко – ще ні. Народ хвилювався, преса роптала, а голова Центральної виборчої комісії Сергій Ківалов час від часу з’являвся на телеекранах, де з фізіономією невдало прооперованого Шарикова бадьоро запевняв виборців у тотальному торжестві демократії.
Так ось, у той день Центральна виборча комісія розглядала питання про створення на території Молдови й Російської Федерації кількох сотень додаткових виборчих дільниць, де прихильники „двічі несудимого” кандидата в Президента могли б виконати свій громадянський обов’язок. Зрозумівши, що в такий спосіб до виборчих урн потрапить кілька сот тисяч фальшивих бюлетенів, вкинутих на території сусідніх держав, прибічники Віктора Ющенка встановили попід стінами ЦВК пікети.
Пікети, втім, простояли недовго. 23 жовтня біля одинадцятої години вечора до творчої резиденції пана Ківалова підійшла колона невідомих, у якій було приблизно п’ятдесят осіб характерної міліцейсько-кримінальної зовнішності. Прибульці стали бити пікетувальників молотками й пляшками, після чого народні депутати Давид Жванія, Юрій Павленко й Олександр Третьяков затримали трьох нападників. Молодики мали табельну зброю й посвідчення на ім’я капітана міліції Віктора Гандарая та старшого інспектора міліції капітана Сергія Оксенюка. Третім з затриманих виявився працівник однієї охоронної фірми.
Побачивши, в яку халепу встряли провокатори, виручати побратимів по зброї кинувся спецпідрозділ міліції „Беркут” з гумовими кийками навпереваги. Під кийки, зокрема, потрапили народні депутати Євген Червоненко й Петро Порошенко, а 11 учасників пікету було госпіталізовано.
Зрозуміло, що подібні дії міліціонерів викликали глибоке занепокоєння в прокуратурі Печерського району та міста Києва. Як повідомляв сайт „Нашої України”, до приміщення ЦВК негайно прибули прокурор Печерського району столиці Анатолій Василевський та перший заступник прокурора Києва Віктор Дичаківський. Пан Василевський розпорядився доставити „правоохоронців”, затриманих народними депутатами, до Печерського райвідділу Головного Управління МВС в місті Києві та прямо на місці подій дав бліц-інтерв’ю, пообіцявши розібратися з порушниками закону. І розібрався.
Шкода, що офіційне видання партії Віктора Ющенка не поцікавилося подальшими діями Анатолія Григоровича. А між тим, прокурор Печерського району буквально за лічені години провів колосальну дослідницьку роботу, внаслідок якої з’явилася оця постанова про порушення кримінальної справи.
ПОСТАНОВА
про порушення кримінальної справи
м.Київ 24 жовтня 2004 року
Прокурор Печерського району м.Києва старший радник юстиції Василевський А.Г., розглянувши матеріали щодо заподіяння тілесних ушкоджень працівникам правоохоронного органу, —
ВСТАНОВИВ:
24 жовтня 2004 року до Печерського райуправління м.Києва звернулися із заявами про злочин командир полку міліції особливого призначення „Беркут” Силяков Д.Г. та міліціонери Ейдельнант А.Ю. і Пометун О.М. про те, що приблизно о 23 год. 30 хв. на площі Лесі Українки в м.Києві, біля приміщення Центральної виборчої комісії України, під час масових заходів, спрямованих на підтримку кандидата в Президенти України Ющенка В.А., народні депутати України Волинець М.Я., Червоненко Є.А., Ющенко В.А. та інші невстановлені особи заподіяли їм тілесні ушкодження у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків по охороні громадського порядку, завдаючи їм удари в різні частини тіла.
При цьому Силякова Д.Г. примусово заштовхали у приміщення ЦВК, а потім у ліфті Ющенко В.А. і Волинець М.Я. нанесли йому удари в область голови та кінцівок.
На підставі викладеного, враховуючи, що в матеріалах перевірки є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, передбаченого ст. 345 ч. 2 КК України, керуючись ст. ст. 94, 98, 112, 130 КПК України, —
ПОСТАНОВИВ:
1) Порушити кримінальну справу за фактом умисного заподіяння побоїв та тілесних ушкоджень працівникам правоохоронного органу Силякову Д.Г., Ейдельнанту А.Ю. та Пометуну О.М. у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків за ознаками злочину, передбаченого ст. 345 ч.2 КК України.
2) Кримінальній справі присвоїти реєстраційний № 56-0675.
3) Провадження досудового слідства по справі доручити слідчому прокуратури Печерського району м.Києва Бакаю А.В.
Прокурор Печерського району
м.Києва
старший радник юстиції А.Г.Василевський
Вражає швидкість, з якою Анатолій Григорович провід дослідчу перевірку й достеменно встановив факт побиття громадянами Ющенком і Волинцем стража закону. Інцидент трапився в ніч з 23 на 24 жовтня 2004 року, а вже за кілька годин прокурор Печерського району з’ясував всі обставини злочину. Навіть не опитавши Ющенка й Волинця. Зрозуміло також, що судово-медичний експерт за такий короткий проміжок часу, та ще й вночі, фізично не зміг би оглянути потерпілого на предмет наявності в нього тілесних ушкоджень. Але й тут Анатолій Григорович не пас задніх. Судячи з того, що в тексті постанови геть відсутні будь-які посилання на судово-медичний висновок, треба думати, що прокурор Печерського району самотужки провів огляд „беркутівця” Дмитра Силякова й без сторонньої допомоги виявив на його голові та кінцівках сліди від кулаків майбутнього Президента.
Щоправда, Віктор Андрійович давно зажив славу людини, яка й бджоли не образить, а не те що надає по пиці працівникові міліції. До того ж інцидент біля ЦВК трапився невдовзі по виході Ющенка з лікарні, де німецькі світила рятували йому життя після діоксинової вечері. І тому чи навряд зловмисник, який ледь пересувався з катетером у хребті, міг би так по-звірячому побити командира полку міліції особливого призначення, якби навіть і захотів. Але ж пише прокурор: „ВСТАНОВИВ”. Значить, щось було – ну не став би Анатолій Григорович брехати.
Утім, дозвольмо собі висунути іншу версія нападу на міліціонера. Скоріше за все, опинившися в ліфті віч-на-віч з Силяковим, Ющенко став читати йому проект своєї інавгураційної промови – про трипільську культуру, історичну місію українського народу та моральні засади боротьби з корупцією. Силяков, слухаючи майбутнього Президента, заснув, впав і вдарився головою о підлогу…
Але й це не все. Виявляється, того ж буремного дня прокурор Василевський, особисто провівши дослідчу перевірку, порушив навіть не одну, а зразу чотири кримінальні справи з приводу тих безчинств, що коїла в ЦВК та біля нього команда Ющенка. Одна з цих постанов, говорячи словами нинішнього глави держави, є воістину „унікальною”, оскільки ледь не вперше в Україні кримінальна справа була порушена на підставі повідомлень засобів масової інформації.
Вже скільки років журналісти України бідкаються з того, що органи прокуратури ігнорують вимоги статті 94 Кримінально-процесуального кодексу України, згідно з якою повідомлення в засобах масової інформації про події, що містять ознаки злочину, є підставою для порушення кримінальної справи. Бувало, не те що статтю, а цілу книжку напишеш з описом вчинених високими посадовцями тяжких і особливо тяжких злочинів, а реакції з боку прокуратури – ніякої. А все тому, що не хочуть правоохоронці рівнятися на прокурора Василевського, а Генеральна прокуратура не приділяє належної уваги пропаганді передового досвіду. З тим, щоби заповнити цю прогалину, подаємо нижче текст ще однієї постанови правофлангового прокурора.
ПОСТАНОВА
про порушення кримінальної справи
м.Київ 24 жовтня 2004 року
Прокурор Печерського району м.Києва старший радник юстиції Василевський А.Г., розглянувши повідомлення в електронних засобах масової інформації про втручання у діяльність державного діяча, —
ВСТАНОВИВ:
23 жовтня 2004 року біля 23 годин 50 хвилин відбувалося засідання Центральної виборчої комісії (далі ЦВК), на якому розглядали питання щодо утворення виборчих дільницю на території Російської Федерації для проведення виборів Президента України.
Під час засідання ЦВК народні депутати України Порошенко П.О. та інші, які є представниками влади, використовуючи своє службове становище, та група невстановлених осіб з метою перешкодити виконання Головою та членами комісії службових обов’язків, пошкодили вхідні двері, увірвались у приміщення малого залу засідання ЦВК, де спровокували бійку, побили народного депутата Шуфрича Н.І. та пошкодили майно ЦВК.
Внаслідок цих дій на тривалий період часу засідання комісії ЦВК було зірвано.
Зазначені факти достатньо вказують на наявність ознак злочину, передбаченого ст. 344 ч. 2 КК України.
Беручи до уваги викладене, керуючись ст. ст. 94, 98, 112, 130 КПК України, —
ПОСТАНОВИВ:
1) Порушити кримінальну справу за фактом незаконного впливу на Голову та членів Центральної виборчої комісії з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків, вчиненого особами з використанням ними службового становищу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 344 КК України.
2) Кримінальній справі присвоїти реєстраційний № 56-0677.
3) Провадження досудового слідства по справі доручити слідчому прокуратури Печерського району м.Києва Бакаю А.В.
Прокурор Печерського району
м.Києва
старший радник юстиції А.Г.Василевський
Не будьмо прискіпливими й не дошкулятимемо пану Василевському тим, що в постанові не вказано, повідомлення яких саме електронних засобів масової інформації настільки запали в його прокурорську душу, що він негайно, навіть не долучивши до матеріалів відеокасети з записом „повідомлення”, порушив кримінальну справу. Не варто також пащекувати з приводу того, що кримінальна справа за фактом „незаконного впливу” на пана Ківалова була порушена за відсутності скарги потерпілого аби хоча б якоїсь заяви „про перешкоджання” з боку членів ЦВК. Урешті-решт, головне, що цією постановою старший радник юстиції розтопив кригу у взаєминах між журналістами та прокуратурою. Уявляєте, сидить оце Анатолій Григорович вдома, попиває пивко, дивиться новини по телевізору, а на екрані – напівголий нардепук (народний депутат України) Шуфрич, який бігає по залу ЦВК з светром у руках. Інший, менш сумлінний прокурор, напевно, вирішив би, що народний обранець повітряні ванни приймає. Але Анатолій Григорович не такий – взяв і тут же порушив кримінальну справу, навіть не запам’ятавши назви телепрограми. Не кажучи вже про те, щоби гаяти час на опитування самого Нестора Івановича та очевидців його стриптизу.
Якби не перемога народного режиму, правосвідомість та професійні навички пана Василевського так би й залишилися невідомі широкому загалу, а сам Анатолій Григорович, напевно, і досі куняв би на посаді прокурора Печерського району, обслуговуючи забаганки свого колишнього шефа Геннадія Васильєва. Та „помаранчева революція” вивела на широкі обрії цю чисту й прямодушну людину, а нова влада належно оцінила його службові позиви. За героїзм, проявлений під час розслідування інциденту біля ЦВК, Анатолій Григорович дістав заохочення й після інавгурації нового Президента Віктора Ющенка, у березні 2005 року, був переведений з підвищенням на посаду прокурора Чернігівської області. Що ж стосується порушених ним чотирьох кримінальних справ, то їх прийняла до провадження прокуратура міста Києва.
Втім, відсутність у столиці такого майстра художнього слова, як прокурор Василевський, призвела до того, що Київська міська прокуратура так й не спромоглася висунути обвинувачення громадянам Ющенку В.А., Волинцю А.Я. та Порошенку П.О., наразі зіпсувавши показники розкриття злочинів. А згодом справу взагалі потихеньку закрили, так і не пояснивши народові, хто ж кого бив у ніч з 23 на 24 жовтня 2004 року. Щоправда, виявленого прокурором Василевським факту побиття Ющенком міліціонера Силякова при цьому ніхто не спростував. І це не дивно, бо інакше Анатолія Григоровича не те що не перевели б на вищу посаду, а мали б взагалі вигнати з органів прокуратури за безпідставне порушення кримінальної справи. Та ж ні – живий, курилка.
Давно вже канув у політичне небуття колишній Генпрокурор Геннадій Васильєв. Віктор Ющенко забув про бійку біля ЦВК і регулярно ручкається з її організаторами. Пішов з життя Дмитро Силяков, що загинув улітку 2006 року на київському аеродромі „Чайка” під час невдалого стрибка з парашутом. І лише прокурор Василевський яким був, таким і залишився — чесним, принциповим, непідкупним. Як і раніше, Анатолій Григорович стоїть на сторожі закону, ревно оберігаючи правопорядок від злочинних зазіхань. Як і раніше, кожного року він з нетерпінням чекає першого зимового дня — професійного свята найчесніших і найсумлінніших людей в Україні.
Зі святом Вас, Анатолію Григоровичу!
Попередні глави:
Неспростовний доказ http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52131.html
Від автора http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52115.html
Анонс http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52105.html
